Привіт усім, дорогі читачі та гості сайту. Якщо ви натрапили на цю сторінку випадково, — мене звати Ел. Дрейк і це — другий випуск про історію створення мого дебютного роману, «Горизонти наших надій».

Минула публікація про процес написання Горизонтів за тиждень зібрала 100 переглядів та зо два десятки схвальних відгуків. Тож дякую вам за підтримку і продовжую розповідати 🙂

Цього разу поговоримо про книговидання в Україні та мій досвід зі своїм дебютним романом.

Типу дисклеймер

Одразу скажу, що це не список універсальних кроків до успішного видання. Я допустив чимало помилок, про які ще розповім далі. Головне — це моя історія, яку я вже не можу змінити, але яка ще може допомогти комусь.

Кому допомога не потрібна, але цікавий світ Горизонтів — цей випуск теж для вас. Тут ви дізнаєтеся, де та як роман потрапив у друк, і до чого тут узагалі Гуцульскі співосики 😀

Час настав (?)

Як знати взагалі, що пора видавати свою писанину? Це надважливе запитання, тому що поспіх може погубити навіть хорошу книгу.

Щось подібне (ледь не) сталося і з моїм романом. Я завжди поспішав закінчити Горизонти, тому що дуже вірив у те, що пишу. Тепер розумію, що видання навпаки потрібно відтягувати якомога довше.

Кажуть, кожна книжка має «настоятися», поки її не відпустять у світ.

Наскільки добре — штука спірна, і зрештою залежить тільки від двох людей: Вас, як автора, і редактора, який обов’язково має вичитати книжку.

Я довго топтався на місці з підходом «сам-собі-редактор», і тому почав роздавати перші чорновики надто рано. Усвідомив це лише тоді, коли декілька разів кардинально змінював текст, а нових тестових читачів для нього знайти вже не міг.

Як тоді було знати, що я вже достатньо добре пишу? Навіть якщо раніше історія була цікавою, що тепер, коли я стільки в ній змінив? Ці запитання привели мене до ідеї частково опублікувати роман в інтернеті.

Як я вже писав у минулому випуску, перший успіх Горизонти здобули на платформі Wattpad, ще до свого паперового видання. Публікація там була розумним кроком, і я дуже радий, що зробив його. Це також був свого роду тестовий самвидав.

Тож за два роки Горизонти зібрали тисячі переглядів і двісті вподобайок. Приємно, так, але зауважте, що всі вони були від людей, яких я зовсім не знав, і які прочитали лише трохи більше половини книги.

Віртуальні читачі — це прикольно, але вони не допоможуть вам так, як допоможе професійний редактор. І тільки редактор має достатній досвід та бажання читати ваш текст знову і знову, поки він його не задовольнить.

За другим колом твою писанину готова читати хіба що мама, як би чудово ти не писав 🙂

Втішне слово від редактора, після всіх моїх мук над текстом, було саме тим, чого так не вистачало для впевненості. Крім друзів і рідних, це, мабуть, найкраща підтримка, яку я знаходив.

Самвидав проти класичного видання

Спершу, поки знавці не закидали мене чимось, поясню, що за «самвидав» я маю на увазі.

Інтернет каже, що самвидав — це непідконтрольний державі засіб поширення позацензурної літератури. Зрозуміло, що ніхто таким самвидавом тепер не займається, і я також не маю до нього стосунку 🙂

Те, про що я говорю, — це звичайне видання власними силами. Англійською така діяльність ще називається «self-publication».

На відміну від радянських часів, тепер кожна людина вільна прийти в друкарню і видати свою книжку. Єдине, що її може зупинити — це брак коштів.

Крім того, кожен може видати свій текст в інтернеті, як спочатку зробив і я. Для цього взагалі не потрібно ні коштів, ні видавництв.

Для чого ж тоді великі видавництва?

Не дивлячись на те, що я видавався власними силами, я не можу сказати, що це найкращих шлях для кожного. Навіть в Україні можна чудово співпрацювати з видавництвами.

Що це дає? Коли тебе захищає, просуває, і забезпечує велике видавництво — це найкращий сценарій. У самвидаві ж ти один, і вся вага відповідальності за твою успішність, як автора, лежить виключно на тобі.

Тому самвидав не є легшим способом видати книжку. Інколи навіть навпаки. Але в моєму випадку, думаю, це було виправдано.

Чому? На це були дві основні причини:

1) Я не міг знайти спонсора

Горизонти — це суміш жанрів, яка на нашому ринку досі є чимось диким. Наукова фантастика з елементами кіберпанку постапокаліптики. Га? Як бачите, навіть такий короткий опис викидає цей роман далеко за береги нашого мейнстріму.

Крім того, самий зміст книги — це теж шок для пересічного читача.

Хтось називає Горизонти першим прикладом християнської наукової фантастики в нашій літературі. Але якщо й цього недостатньо, скажу вам більше — сюжет Горизонтів не вихваляє релігію, а викриває її. Так само, як і невірство.

Одним словом, мій роман не мав жодних шансів на серйозне спонсорство. Надто ризиковано, надто складно для нашого ринку. Я розумів це від початку, і після спілкування з видавництвами тільки в цьому впевнився.

2) Мені не підійшли умови роботи з великими видавцями

Класичне книговидання — це довгий і дорогий процес. З огляду на те, що через місцеву друкарню я самостійно видавався майже рік, то з великим видавництвом ви можете боротися ще довше.

Навіть маючи гроші й повністю готову до видання книгу, вам доведеться зачекати. Що вже казати, як доводиться чекати на чужі гроші та сторонню допомогу з оформленням книги?

Уявіть собі конвеєр, який ніколи не зупиняється, і чергу з книжок довжиною в 9 місяців перед вами. Це нормальна практика в Україні, наскільки я зрозумів після всіх пошуків.

Якщо вас це не турбує і вам простіше, щоб усе зробили за вас — класичне видання вам підійде. Ви можете укласти контракт або продати свої права на книжку, якщо видавництво на це готове. У моєму випадку такої можливості не було.

Мені пропонували видатись за власний кошт, але й розцінки у великих видавництв були космічні. Принаймні, так вони мені здавалися на той час. До того ж, усі ті видавництва знаходилися в інших містах

Що ж тоді робити?

Головне — не панікуйте 🙂

Якщо ви самі собі трохи дизайнер, трохи маркетолог і трохи продавець — то цілком можете обійтися без підтримки великого видавництва. Можна зекономити кошти на оформленні та просуванні, видатись у звичайній друкарні.

Так, ви багато втрачаєте, йдучи в таке «підпілля». Але знаючи вже досвід інших письменників, — навіть великі видавництва не кидають грошей на вітер. Ніхто відразу не ощасливить вас золотими горами, а якщо й будуть просувати — то поступово й потрохи.

Тому, врахувавши всі «за» та «проти», я таки наважився видати свій дебютний роман у місцевому видавництві-друкарні, в своїх рідних Чернівцях.

Самвидав Горизонтів — Як це було

Щоб ви одразу зрозуміли, невеликі видавництва-друкарні зазвичай мають свої обмеження:

  • Відсутність досвіду роботи з певною літературою (моя друкарня, наприклад, рідко видає прозу, тим паче наукову фантастику)
  • Ліміт виробничої потужності (друкують повільніше)
  • Обмежений вибір і якість матеріалів
  • Відсутність мережі збуту (більшість друкарень працюють лише на замовлення й самі книг не розповсюджують)

Тому, зважаючи на всі ці моменти, маю віддати “Друк Арту” належне і сказати, що для своїх можливостей вони справилися добре. До того ж, для мого тиражу в 300 штук дрібні недоліки виробництва не були критичними.

Чи варто платити більше за кращу якість? Однозначно. Але якщо не поспішати та нормально організувати роботу — і з невеликим видавцем отримаєте хороший продукт. Я поспішав, і це вилізло трохи боком.

Щодо цін, то на час видання Горизонтів у серпні 2017-го, друк коштував 12 тисяч гривень. Якщо враховувати витрати на редактора, мій власний час, перевезення книг, і розповсюдження магазинами — виходить десь 15.

З редактором у нас вийшло взагалі цікаво. Ті, хто читали Горизонти, знають, що текст має деякі мілкі одруківки. Так ось, причина цьому — ті постійні мої переїзди та брак часу, з мого боку і з боку редактора.

Моє бажання було видати книжку по-швидше. Слава Богу, кошти на це були, і мені навіть дозволили платити частинами. Тільки ось часу, щоби добре вичитати текст, забракло.

Загалом, редакція проходила в три етапи:
1) Перша вичитка (осінь 2016-го)
2) Друга вичитка (зима 2017-го)
3) Фінальні виправлення (літо 2017-го)

На моє прохання, редактор не виправляла нічого, крім граматичних помилок. Вичитаний текст я отримував у паперовому форматі, потім самостійно вносив зміни в цифровий документ. До речі, це вона відправила мені другу вичитку у папці від “Гуцульских співосиків”, тож тепер і ви знаєте, звідки ця назва (не в образу пану Кумлику) 😀

Звісно, у такий спосіб, процес редагування забрав більше часу. З іншого боку, я добре знав, що залишається у фінальному тексті. Трохи жалкую лише про те, що завантаженість редактора й моя власна нетерплячка не дали відполірувати текст до блиску.

Нарешті, висновки 🙂

У результаті всієї цієї історії я отримав десь 320 книжок. Деякі примірники вийшли бонусними, так буває. Друкували їх приблизно місяць.

З цих 320 книжок, 14 довелося подарувати державі. Це звичайна штука: з кожним новим виданням, незалежно від тиражу й типу, друкарня має безкоштовно надіслати декілька примірників у різні державні бібліотеки, навіть якщо це просто журнал.

Тепер у мене вдома книжковий склад 😀


Насправді, десь тритина тиражу вже розійшлася: частково — серед друзів, частково — через магазини. Інші запаси ще чекають свого часу.

Про те, як я запускав продажі і продовжую просувати книжку, розповім ще в майбутніх випусках. А поки, якщо ви хочете підтримати цей блог — щиро запрошую вас до книгарень-партнерів.

 

 

Підтримайте продажі Горизонтів і давайте разом доведемо, що самвидав в Україні — це не зовсім безнадійна справа 🙂

Дякую за увагу і до зустрічі у наступних випусках 😉


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

?php do_action( 'hestia_blog_related_posts' ); ?>